Поезія vs проза: погляд з т.з. автора

Блоґ: Юля Шешуряк

Дискусії навколо свіженької впершепрозової книги Ліни Костенко плавно підвели довели нас на роботі з колегами до питання — що писати легше — прозу чи поезію? Оскільки з 5ти людей нашої редакції — пишучих щось власне — лише двоє — то я і А.М. Тому ця розмова ні до чого не привела. Але викладу свої думки.

Можна поділити письменників на три категорії:

1) ті, що пишуть лише прозу
2) ті, що пишуть лише поезію
3) ті, які можуть писати і те, і інше — універсальні

Найчастіше людина, яка пише поезію, хоча б раз пробувала писати прозу.

А от серед прозаїків багато таких, які взагалі не здатні віршувати.

Особисто мені для написання прози не вистачає уяви-фантазії (бо в мене домінуюча півкуля мозку — ліва), а ще я лінива і не люблю довгі процеси :)))

Так що все-таки легше писати — поезію чи прозу?
Часто поетам робляться закиди — мовляв, що там ваші «стішки», заримував два стовпчика, і всьо. А спробуйте на 200 сторінок роман накатати. Хех. Все залежить від якості. написати вірш рівня «любов-кров» справді легше, ніж написати тієї ж «любові-крові» на 200 сторінок. А якісна поезія — не менш цінна якісної прози.

Насправді, легко писати ВСЕ :) Тому що — коли письменник (поет чи прозаїк) пише — він не робить це з примусу. Йому це приносить задоволення :)

30 коментарів

Остання книга Ліни Костенко викликає ряд непорозумінь у колах літературних критиків. При тому безпосереднього критичного (як критикуючого) аналізу більшість у даному випадку намається уникнути, обходячись натяками на невисоку вартість роботи.

Мене це не дивує. Як би я не поважала Ліну Василівну, але… Мене вже спочатку насторожила тематика — як бабуся може вникнути в психологію чоловіка — молодого (!) програміста (!). З цитат, які бачила — щось на рівні жіночих журналів.

При цьому я обожнюю поезію Костенко, вона еталонна.

Оскільки книги ще не прочитала, навіть у руках не тримала, то хочу лише запитати, як пересічний читач (типу, проходила повз), якого віку бабуся, відносно програміста? Чому бабуся не може розуміти молодого чоловіка? Прикинемо, бабуся народила у 16, її дочка також у цьому ж віці, отже бабусі 17*2+14-16=48-50 років. Себто, вона сама на компутері вистукує жваво і норм розуміє онука)

О, привіт. Наші ряди поповнюються:) Радий тебе бачити.

Привіт, дякую за запрошення)

Ну так. В мене там ще 5 є запрошень, але я щось хворий і лінь. То завтра. Малого мати взяла до себе. Спина щось. От і злий. До завтра кров з носу оклигати треба — малого після обід заберу.

У мене от теж настрій сьогодні під вечір попсований, але завтра все буде добре. У всіх.

Чому? Я ж не під християнським богом ходжу, тож яке там різдво.

буде добре не тому, що різдво))) а просто тому, що буде новий день)

ким чим попсований? я ось тут по сайту промчалася, познаходила цікаві речі і давніх знайомих… настрій зріс)

Ну Рудюк то для тебе знайомий. Я його теж бачив, але людина, яка як та баба тріпле про мене всілякі небувальщини то певно що не друг він зовсім. Але то таке — мої справи.

та я вже напилася м«ятного чаю і вирішила не перйматися)

Не можу погодитись із тим, що легко писати все. По-перше, мабуть, це все-таки індивідуально. Є низка прикладів з історії літератури, коли письменники / поети народжували свої твори в муках чи, навпаки, родили їх за помахом пера. По-друге, звісно, що коротюсенький вєршик на два стовпчики не до порівняння з прозовим твором на 200 стор., але ж можна вести мову й про віршований роман.

Мені особисто важче писати прозу (хоча займаюся публіцистикою, окрім кількох коротких замальовок, на написання художніх текстів не зважувався). Прозовий твір потребує більшої дисципліни. Тут ширші можливості (ти не залежиш од рим, які подеколи самі визначають подальший хід думки, образ, якого вживаєш), але, відповідно, й більші вимоги до твого письменницького хисту. Зрештою, треба просто вміти оповідати, переповідати, мати на думці загальну структуру тексту й поступально викладати те, що має бути сказане у свій час (звісно, не маю на увазі літературу а-ля плин свідомості, яка не потребує особливого змислу й напруги). Це важко.

Література «а-ля плин свідомості» — це взагалі найлегше, що можна писати :) Що в прозі, що в віршах, коли пишуть шопопало без рим, і гордо іменують це верлібром.

А Ви вірші пробували писати? Наприклад, у тої ж Ліни Костенко коротесенькі вірші на 2 стовпчики вартісніші деяких романів, особливо сучасних)

Так, деякі вірші Ліни Костенко, поза сумнівом, геніальні. Між іншим, є в неї й віршовані романи (те ж «Берестечко»), але в них, як на мене, бракує отої спонтанності, отого невимушеного творчого лету, завдячуючи якому в коротких творах вона сягає незбагненної образної й почуттєвої глибини / висоти. Колись я вже мав нагоду висловитися з цього приводу: www.day.kiev.ua/198396 (там серед іншого й мій коментар).

Щодо віршів, то раніше знічев'я цим бавився, звісно, без претензії на щось видатне. Один віршик навіть тут був опублікував :) s-stukanov.vkursi.com/480.html

О, я взагалі поеми читати не можу — ту мач)) Там уже художність перетворюється в просто заримовану розповідь.

І ще те заримоване, крім всього, важко читати. Але є приємні винятки, наприклад, «Енеїда» — я зараз слухаю аудіокнигу, стільки задоволення отримую!

Сергію, прочитала твій відгук по лінку — погоджуюсь цілком, для мене теж Костенко — це передусім її інтимна лірика))

Юлю, а з твоєю творчістю десь можна познайомитись?

Мабуть, щось викладатиму сюди, але поки що — певно, найповніше зібрання останніх віршів тут — maysterni.com/user.php?id=4345
Хоча я є й на інших сайтах.

Додам дещо. Для мене поезія — це радше не література, а щось інше. Вдалий вірш — він як картина, його можна роздивлятися з різних сторін, милуватися ним — навіть візуально. А прозу уже візуально не сприймеш.

Так, все ж таки поезія і проза настільки різні речі, які не порівняєш. Бо різні.

Як казав Бротіган, який починав з віршів, а потім уже він почав писати прозу, — «Поэзия была для меня в то время любовницей, а не женой»

Поль Верлен

Поетичне мистецтво

Найперше — музика у слові!
Бери ж із розмірів такий,
Що плине, млистий і легкий,
А не тяжить, немов закови.
Не клопочись добором слів,
Які б в рядку без вад бриніли,
Бо наймиліший спів — сп'янілий:
Він невиразне й точне сплів,
В нім — любий погляд з-під вуалю,
В нім — золоте тремтіння дня
Й зірок осіння метушня
На небі, скутому печаллю.
Люби відтінок і півтон,
Не барву — барви нам ворожі:
Відтінок лиш єднати може
Сурму і флейту, мрію й сон.
Винищуй дотепи гризькі ті,
Той ум жорстокий, ниций сміх,
Часник із кухонь тих брудних — Від нього плач в очах блакиті.
Хребет риториці скрути
Та ще як слід приборкай рими:
Коли не стежити за ними,
Далеко можуть завести.
Хто риму вигадав зрадливу?
Дикун чи то глухий хлопчак
Скував за шаг цей скарб, що так
Під терпугом бряжчить фальшиво?
Так музики ж всякчас і знов!
Щоб вірш твій завше був крилатий,
Щоб душу поривав — шукати
Нову блакить, нову любов,
Щоб мчав, де далеч непохмура,
Де чари діє вітерець,
Де пахне м'ята і чебрець…
А решта все — література.

А ще є проза, дуже наближена до поезії — наприклад, М.Павич.

А мені Ліна Костенко і такі як вона в усіх епостасях не подобаються. Задовбують то мертві, то старі пердуни. Свіже намагаються обминати — народ сам не розуміє, що ті імена схожі на використаний презерватив — надто заюзані. Єдине, що про прозу не скажу нічого — ще не читав. Але… Хтось вже говорив десь про її нову книгу: «як може старезна бабця писати щось сучасне про програміста?

Повернуся до питання, про яке йшла мова. Писати не легко ні поезію, ні прозу. Для цього без таланту бажання не зрушиш писати:)

А стосовано Ліни… Знаєш чому в Україні письменник не отримує за свою роботу гроші? Бо старі незрушні — і їх в народі не читають і слово в народ не донесеш. Власне, вже давно не читаю розпіарене — ти б подивилася, які молоді і невідомі талантища. А розпіарене швидко робиться примітивним і втрачає якість. отак от…

Володь, так, на жаль, все залежить від піару. Але і молодих повно ніпанятних. Я, наприклад, не розумію феномену Любко Дереша.

Володимире, а «старий пердун» Еко, теж «використаний презерватив», котрий гальмує процес омолодження літератури, а Павич..?

Цікаво, а хтось з універсалів пробував колинебудь написати щось довге, наприклад, роман у перемішку — глава вірші, глава проза, чи ба може ще дрібніше через абзай?

Ну я писав 4 роки поспіль роман, дитячі казочки, дорослі віршики.Так що все можливо.

Нє, Мілош і Еко не українці — на заході існує конкуренція якости, а не піару. Власне їхні постійні пошуки досконалости і принесло їм світову славу. Що не скажеш за наших, які заради власного пирога і на той світ через п"єдестал шани лізтимуть. По нас трупах звичайно.

До Юлі. Ну були такі часи коли Юрко Іздрик Карпу і Дереша витягнув у люди. Вони були майже в кожному номері аж поки комусь із редакторів (не знаю, чи був вже на той час Марек) не набридло все це діло. Їх почали друкувати через раз і навіть на обкладинці писалося: число без Ірини карпи. Або без Любко Дереша. Ну мені особисто Дереш в деякій мірі подобається. Його біда — він лажово закінчуває свої романи. Але сюжетність справді неперевершена.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте