Про рими у 1928 році

Я спілкуюсь на різних літературних сайтах. У прозу не лізу, але поезію берусь критикувати, тому що вважаю себе досить компетентною в цьому плані. Найбільша проблема — це неуважність (поетів) людей, що пишуть вірші, до римування.

Мовляв, он Тарас Григорович римував воля-доля, і нічо — він наша гордість! Стомилася поянювати, що поезія розвивається разом з суспільством. Стомилася пояснювати, що римувати одну й ту саму частину мови, а надто у одному й тому ж відмінку — не варто. Стомилася пояснювати і про дієслівну риму… Але — цей пост не про правила римування.

Буквально вчора перечитувала Євгена Плужника, і натрапила на наступний вірш. 1928 рік! А яке римування — комар носа не підточить! Вчіться:

Уночі  його  вели  на  розстріл.
Хтось  тримав  ліхтар,  мов  смолоскип,
На  неголенім  обличчі  гострі
Волоски...

Віддалік,  немов  цілком  байдуже,
Офіцер  димок  цигарки  плів.
Тільки  неба  хмарний,  темний  кужіль
Чув  нудне  і  коротеньке  -  плі!

Відбулось.  Мета  моя  далека,
Я  такої  смерті  не  боюсь!  -
Зійде  кров,  немов  всесвітня  Мекка
Для  твоїх  майбутніх  синіх  блюз!

78 коментарів

Лілія Шутяк
Юліє, вам би почитати «віршики» студентів-філологів, то довго б мали що аналізувати. Найважчим тут є пояснити дитині, що вона — останній нездара і не вийде з неї толкового поета. Ну, не вірю я, що той, хто римує любов-кров у майбутньому виправиться і буде творити вартісні речі. Зате скільки у цих дітей гордості від того, що от, я написав вірш! Аж гірко на те все дивитися… Поетом нині бути модно — і з цим нічого не поробиш!
Юля Шешуряк
о так!!! я розумію!
у мене було багато конфліктів в мережі, коли я писала людям щось типу — облиш писати взагалі, краще малюй чи печи пироги.
Після такого мене обзивали бездушною і слали листи на пошту з докладним описом моєї жорстокості і страждань поетів, які прийшли на ЛІТЕРАТУРНИЙ — на мінутачьку! — сайт для того, щоб лікувати свої душевні рани, а я їх «вбиваю словами».

Притримуюсь думки: краще штовхнути — або впаде, або полетить.
Володимир Вакуленко-К.
Не розумію, в чому мода? Ви бачили Коробчука Пашу, Скибу Романа, пам«ятаєте Ігора Римарука, Покальчука Юрка? Ви звертали хоч раз увагу в що одягнута ваша мода? Дертими шкарпетками наповнене повітря і така нині більшість сучасних. Ми не потрібні нікому — далі ВО нічого втішного. За освітою працює не більше 10%. Пишуть в студентські роки, а потім зникають в самостійно-дорослій прірві. Не заздрю я такій моді. Забужко, авторка яку перекляли на безліч мов, Живе на свої 3 тис. грн. в місяць. Ну хіба що гонорар підвалить. Ви хочете сказати, що для Києва то бабло? Не судіть і не судимі будете. Я не від гарного життя повернувся з маленьким 3-літнім сином на Харківщмину. І саме тодІ, коли в мене всі джокери були на руках. І я не шкодую — принаймі мій статок дозволяє вижити не тілько мені.
Володимир Вакуленко-К.
Ну і іще одне. Я в 2001 році облишив писати російською. Була українською суща попса «кров-лябов». Але… Варто прислухатися а не уявляти себе завчасу великим генієм. І не тілько читати, але й заглиблюватись у читання і відповідно вчитися самому. Мені зауваги не зашкодили і перед тим як самому їх робити — вчився. І зараз вчусь.
Лілія Шутяк
Найгірше те, що дітки ці вчитися нічому не хочуть і читати також! Коли їм рекомендуєш справді вартісну літературу, яка б змусила їх кардинально ПЕРЕГЛЯНУТИ власні тексти, то вони тобі заявляють: «та навіщо мені це читати? хіба я погано пишу?». От це СМЕРТЬ автора, коли він бачить лише себе!
Володимир Вакуленко-К.
От в тому і біда. З деякою Іриною Голуб тут поспілкувався — людина бачить лише себе і діє по методу: навіщо мені щось читати, коли я і так досконала. Висновок: генієм може стати лише природжений геній. А таким все ж таки передбачається перетнутися в житті з газетами, жюрналами, збірками. Потім дивуються то чому мене не включено. А діти (колишній заступник дитлітоб"єднання «Крем»янець") деякі пишуть краще за дорослих. Перевірено. От отаких жаль, що вони бачуть після школи нереалізованість та погляди зверху вниз, не продовжують далі вдосконалюватись. Літератори, як і герої не потрібні країні. Не США, щоб мільйонні гонорари отримувати за почесне звання письменник. Колись кажав, що перед бомжами стоять панки. От письменники поміж бомжами і панками. Тобто, на превеликий жаль, середній кляс…
Юля Шешуряк
«письменники — поміж бомжами і панками» — це просто таки вмеморіз :)
Алька Ситар
Лише одна ремарка до однієї людини. Іра Голуб — економіст за фахом. Дівчина часом сідає і пише те, що на душі. Пише вірші. Вона не називає себе великим письменником чи поетом, не видає книжок, не друкується в часописах. Вона ПРОСТо пише. В житті абсолютно позитивна, скромна і щира дівчина, яких ще треба пошукати в нашомсу світі. А ви взялися її критикувати, довели до того, що вона вже й усі свої тексти позакривала (хотіла взагалі видалити, але, з'ясувалось, що таке не передбачено. Це при тому, що сайт хоче бути демократичним чи то його розробники точніше). Так от. СКажіть мені, будь ласочка, яке Ви маєте право вирішувати, кому писати, а кому ні? Більше того, вона свої тексти навіть літературою не називає, а себе відповідно ні поетом, ні письменником. То якого чорта Ви собі дозволяєте говорити про неї, як про останнього недоумка на цьому сайті, наводячи її приклад в отаких коментарях? Будьте ласкаві свої неправильні висновки («людина бачить лише себе і діє по методу: навіщо мені щось читати, коли я і так досконала») тримайте при собі, бо в них і сотої частини правди немає.
Святослав Вишинський
Демократично враховувати думки інших, тобто коментарі і дискусії, які є не менш важливою складовою блогів ВКурсі.ком (як і будь-яких блогів), аніж власне дописи (пости). Видалення постів раніше призводило до видалення всіх гілок дискусій, що заторкало більшу кількість користувачів, аніж тільки одного автора, саме тому тепер функція видалення постів для блогерів заблокована. Втім, це не заважає при бажанні «очистити» пост, як це кількаразово зробила Ірина Голуб — і таким чином анулювати його. При бажанні це дозволить їй також відновити старі пости за старими адресами, що в іншому випадку було би неможливо.
Алька Ситар
Святе, це «демократія» в лапках, бо виходить, що сама дискусія важливіша, аніж особистійний стан людини. Чим це не те ж саме, що i-tryhub.vkursi.com/1128.html#comment5731 ??? Ясна річ, що тут нема стільки трагедії, але драма все ж присутня, бо я себе ставлю на місце Іри і розумію, що якби я хотіла так поспішно видалитись — за кілька днів після реєастрації (вдумайтесь !!!), то це свідчило б, що мене загнобили, загноїли, надламали, а це емоційна криза. Ірине бажання — залишити блогосферу, дайте їй таку можливість, а ті, хто брав участь у дискусії і розвинув її в інших постах, і так чудово розуміє, про що пише, сподіваюсь. От і все.
Ірина Голуб
я… гм… дуже вдячна Аллі за таку чудову рекомендацію…
Не думала, що буду ще десь щось дописувати… Просто хочу сказати, що Алла дещо… переоцінює здатність окремих особистостей впливати на мене…
Алько, повір, мені цікавіше, коли мене сприймають за «геніабельну фінансову птицю, яка бачить лише себе і вважає себе досконалою», аніж за нещасну, пригноблену, зламану, доведену до відчаю мученицю )
Попри все, дякую тобі за хороші слова. Приємно знати, що на цьому сайті є принаймні одна людина мого резонансу )
Святослав Вишинський
ВКурсі.ком — це платформа, на якій усім користувачам мережі надані рівні можливості за мінімумом регламентуючих правил. «Особистий стан людини» є поняттям суб'єктивним — Ви плутаєте демократію з лібералізмом. Надання психологічної підтримки не входить і не може входити у функцію розробників та модераторів ВКурсі.ком. Наша задача — дати Вам можливість висловлюватись. Захищати думки авторів, якщо на них тиснуть або критикують — справа самих авторів. Життя є безперервним конфліктом, свої позиції потрібно вміти не тільки заявляти, але й відстоювати — як на ВКурсі.ком, так і в будь-якій іншій сфері. Постійна апеляція до «верховного судді» позбавлена сенсу і не анулює різниці в думках та судженнях користувачів, а тільки стає приводом іще більше всіх обмежувати, доводячи тезу, що лібералізм веде до прихованого тоталітаризму різного роду «позитивностей». Заборона на критику творить реальність фарсу — як і обмежує право на висловлення будь-якої незгоди. Якщо автор не сприймає негативні відгуки — йому слід або не писати, або блокувати можливість коментування. В останньому варіанті він сам собі доведе, що його цікавить не дійсна думка читачів, а тільки схвалення та компліменти — як і відсутність волі не зважати на критику. Бажання залишити блогосферу ні в кого не віднімається — Ірина Голуб обнулила всі свої дописи за власним бажанням, жодних технічних перешкод для очищення текстових полів постів немає.
Алька Ситар
Святе, давай абстрагуємось від конкретної ситуації і перейдемо на загал. Якщо людина хоче видалитись, то вона повинна могти це зробити. Правильно? Не обнулювати свої дописи, а взагалі зникнути з блогосфери. Такої можливості не передбачено. і ЦЕ ПОГАНО. Бо це логічне право кожного користувача. Якщо я прагну залишити Вкурсі (а такі думки вже виникали), мене мало цікавлять гілки дискусії, які там десь у когось розвинулись.
Святослав Вишинський
На жодному форумі Інтернету після видалення користувача не зникають його коментарі — це практика десятиліть — оскільки видалення одного руйнує зв'язки десятків, порушуючи в т.ч. їхнє право на збереженість своїх дописів. Ви говорите про демократію, але фразою «мене мало цікавлять» самі анулюєте базові демократичні цінності, підмінюючи їх індивідуалізмом. Аналогічно опції повного видалення не існує в соціальній мережі «В Контакте» — як до недавнього часу не існувало її і на «Facebook». Однак ВКурсі.ком функціонує за відмінним від соціальних мереж принципом, оскільки орієнтується не на осіб та особисту інформацію, а на публічні дописи. Якщо Ви опублікувались у блогах на «Українській правді», видаленню вони не підлягатимуть — як не підлягає видаленню Ваша участь у теле-ефірі, вірш у збірці чи стаття в друкованій газеті. В іншому випадку це призведе до руйнації всієї системи з наслідками для значної частини або всіх користувачів — залежно від характеру операції — на відміну від соціальних мереж, котрі функціонують за іншою логікою. Сталінський досвід масового виривання сторінок із книг після кожної нової репресії надто нагадує бажання авторів відмовлятись від власних публічних текстів при першій нагоді. За такого підходу слід ініціювати можливість повернення будь-яких друкованих накладів, мотивуючи це бажанням автора — або «колективне забуття» будь-якої публічної промови в разі відмови від неї з боку промовця.
Святослав Вишинський
P.S. Зверніть увагу, що вказана дискусія відбувається під дописом Юлі Шешуряк — видалення цього посту з її боку в будь-яку мить може перервати її, призвівши до втрати всієї логіки нашої розмови — котра автора визначального допису і теми допису давно не стосується і не торкається. За «мінуси» — окрема відзнака, про них ми говорили раніше.
Юля Шешуряк
Дуже цікава у вас дискусія. Стосовно Інтернету. Я тут трохи вставлю своїх 5 коп — скажу, що треба людям більш серйозно відноситися до Інтернету. а то звикли до того, що Інтернет — це наче щось несерйозне, і можна писати будь-що, а потім видаляти. Тому і інтернет-право зараз у нас в Україні на такому рівні, тому стільки порушень в мережі. Ми ж хочемо бути цивілізованою країною. Давайте відповідальніше відноситися до наших дій та слів.
Алька Ситар
Давайте ситуацію перенесемо на щось інше, щоб було простіше, бо ніби на різних мовах спілкуємось. Уявімо: заходжу я в магазин, а за мною закривають двері і кажуть «вийти ви не зможете ніколи». Чого? Так і тут. Хочу я бути вкурсівцем чи не хочу — моя справа. Адміністрація сайту повинна надати мені можливість як зареєструватись, так і видалитись — от і все. А не тримати мене тут силоміць. Що складного?
Святослав Вишинський
У цьому немає нічого складного, але видалення одного профілю торкнеться всіх користувачів і призведе до видалення також і того, що писали не Ви. Це технічна специфіка як блогів ВКурсі.ком, так і більшості веб-ресурсів Інтернету. Мережевість передбачає пов'язаність, ануляція однієї ланки руйнує й інші зв'язки. Зміна системи потребує часу і вкладень — перепроектування таких речей є «кілометрами» кодів і сотнями годин роботи програмістів, так як по суті означає переписування всього з нуля, а це тягне за собою зміну всіх інших функціональних параметрів системи з непередбачуваними наслідками. Враховуючи, що весь проект ВКурсі.ком утримується і ведеться на громадських засадах і на власні кошти на даний момент трьома особами у вільний час (цілком анулюючи саме поняття «вільного часу») — будь-яке «повинно» зі сторони авторів не може вирішуватись миттєво — як не вирішується і проектами, що існують на комерційній основі. Більшість того, чим Ви без оплати і без реклами користуєтесь на ВКурсі.ком — створено у вихідні дні, в нічний час і в перервах від роботи до роботи двома програмістами, які без жодних «повинно» регулярно вдосконалюють систему для користувачів — для того, щоб тепер їхня річна робота кваліфікувалась як «дурниці». Однак модератори обговорять цю ситуацію і спробують вирішити її якомога оперативніше. Варто думати, що потребують зміни і самі правила ВКурсі.ком — та взаємодія з дописувачами. На цьому гілку дискусії можна завершити. Дякуємо за вимогливість — вона змушує програмістів вдосконалюватись. І спати ще менше.
Алька Ситар
Ось тут я вбачаю логіку. Бо так, як будь-що інше на планеті Земля, так само й соціальні мережі потребують вдоскналення, в тому числі і блогосфера Вкурсі. Розумію, що це Ваше дітище і тому болісно приймати часом якісь зауваги, особливо якщо вони висловлені не дуже толерантно (за свої такі НЕ ВИВАЖЕНІ ФРАЗИ я в свою чергу зараз прошу вибачення). Але чом не зробити, до прикладу, так: щоб людина відповідала за вже надруковане і не могла видаляти свої коментарі і дописи, хоча трапляється, що й думки змінюються під впливом тієї чи іншої дискусії. Але паралельно створити можливість видалити свій профіль: ну якщо я захочу, щоб і сліду мого тут не було, тобто все написане мною раніше залишиться, а нове просто не матиме звідки з'являтися.
Алька Ситар
Що за дурниці? Я пишу, до прикладу, те, що отут пишу. А от з цього моменту писати вже не хочу. Нехай усе, що мною було тут надруковане залишається усім на радість чи на сум, АЛЕ Я ХОЧУ ВИДАЛИТИСЬ. А такої можливості нема. До речі, те, що в Контакті так само, не означає, що це добре.
Ігор Гамаль
Якщо людина хоче видалитись, то вона повинна могти це зробити. Правильно? Не обнулювати свої дописи, а взагалі зникнути з блогосфери. Такої можливості не передбачено. і ЦЕ ПОГАНО

А ще, ВКурсі не робить каву в постіль. і ЦЕ ПОГАНО

Уявімо: заходжу я в магазин, а за мною закривають двері і кажуть «вийти ви не зможете ніколи». Чого? Так і тут.

Ні.Ні.Ні. Ваш приклад невірний в корені. Ви можете на користуватись, не заходити більше на ВКурсі. Тобто, ви можете зайти і йвийти в будь-який час. А те що Ви хочете(видалення дописів і профайлу), це:

Уявімо: заходжу я в магазин, мені тут щось не сподобалось. Де кнопка «стерти пам'ять продавця і всіх клієнтів», які побачили, що я зайшов, хочу стерти це! А… немає? Це ж не демократично!!! АААА!!!

Якось так :)
Алька Ситар
справа не у каві в ліжко. Справа в правах і обов'язках користувачів та модераторів. Якби я могла отак, як з Вами, спілкуватись з адмінстраторами Контакту, я б їм радила створити можливість видалятися повністю. От, наприклад, на якомусь етапі мені стає нецікаво взагалі отаке спілкування і я не хочу, щоб тут фігурувало моє ім'я, певні дані, і т.д… Думки нехай залишаються, вони й справді є складовою мережива, а не самостійними самі по собі. То чому ж я не можу самознищитись? От і все.
Ігор Гамаль
То чому ж я не можу самознищитись?
Тому що ви повинні нести відповідальність за те, що ви сказали(написали), як і в реальному житті.
Алька Ситар
Я й відповідаю за ВЖЕ мною написане, але аж ніяк не зобов'язана бути тут довічною грушею для відбивання. Хлопці, пояснюю Вам усоте: окремі автори на цьому сайті дозволяють собі забагато. Наведу один-єдиний приклад: «Ні, просто жіночка надумала себе зробити коментпупом. В них завше таке коли місячні бризкають.» Взагалі немає ніякого значення, про кого це. Я навіть не можу словесно оформити своє обурення. ЯК ТАКЕ МОЖНА НАШКРЯБАТИ, коли половина (або й більше) користувачів-вкурсівців ЖІНКИ? Щось пояснювати або доводити — марна справа. Я тому й кажу, що отакі речі опускають сайт вцілому (автор ще раніше опустився) нижче плінтуса. І моє волевиявлення, до прикладу, (я не кажу, що так обов'язково станеться) НЕ БУТИ в числі вкурсівців.
Святослав Вишинський
Якщо автор не бажає отримувати на ВКурсі.ком сторонні коментарі — він може вимкнути таку опцію в налаштуваннях кожної окремої публікації. Щодо границь дозволеного у висловлюваннях — очевидно, варто їх звужувати. Концепція ВКурсі.ком буде доповнена або переосмислена.
Алька Ситар
Та я хочу отримувати коментарі. Я хочу спілкуватися із користувачами по-живому, мається на увазі, коли хтось за, хтось проти — якісь аргументи, цікави приклади, факти, дискусія — це все розвиває, загартовує, заохочує зрештою. Але ж не отакий примітив в коментарях, котрий я описала вище, а застрахуватися від нього я ніяк не можу, хоча вважаю, що він ображає і принижує усю жіночу аудиторію Вкурсі. Я просто хочу мати певність, що в той момент, коли мені це все зовсім стане поперек горла, я зможу мовчки піти, бо відстоювати щось чи доводити мені не вистачає сил.
Алька Ситар
Погоджуюсь, що, як ти, Святе, і писав, обличчя сайту творять його автори. І от пан Володимир домалював свій штрих. Ви тут нічого не вдієте. Як це завжди і буває, твір став жити своїм життям, незалежно від свого творця, тобто Вас, але Ви ж можете вносити корективи — дозвольте людям видалятися. Я не думаю, що сайт втратить багато. Радше навпаки: тут залишаться істинно ті, хто хоче.
Ігор Гамаль
Щодо коментарів такого характеру — погоджуюсь з Вами, треба їх видаляти і банити користувача. Але у Вас теж є інструмент, якщо буде від'ємний рейтинг у автора, то він не зможе публікувати…
Алька Ситар
Знаю, я що могла, те зробила, але цього мало. Хоча цей автор розсипається подібними коментарями направо і наліво — і його вже чимало його реплік просто не розкриваються, але всерівно проти хамства не попреш.
Святослав Вишинський
Думки на ВКурсі.ком принципово авторизовані — і відповідальність за них несуть дописувачі. Позбавлення авторства не тільки неможливе технічно (кожен пост розміщується за унікальною адресою блогера від його імені), але й суперечить головній ідеї ВКурсі.ком — абсолютній авторизованості. Аналогічно для журналістів-газетярів чи авторів електронних видань — усе, що написано та опубліковано, не буде видалено, так як ім'я автора неможливо вирізати з-під статті в газеті — а електронні ЗМІ не робитимуть цього принципово, позаяк в результаті нескладно дійти до абсурду. Підрозділ «Української правди» «Народна правда», як і блоги відомих журналістів та громадсько-політичних видань на «Эхо Москвы», Захід.net, самій «Українській правді» та ін. функціонують за таким же принципом, оскільки, на відміну від соціальних мереж, зберігають публічні статті, а не особисту інформацію про авторів.
Михайло Шморгун
Мені здається, що головну мету проекту було досягнуто. «Чернівецький інтернет» став набагато кращим. А проект став річчю в собі, бо розвивався без втручання модераторів. Це привело до того, що закони розвитку нашого з вами суспільства перекочували на віртуальний простір.
Якби це був, якийсь скажений експеремент котрогось психолога, то він певнешо хлопав би в долоні…
Можливість висловити свою думку і сама думка — тепер це ніщо у порівнянні з можливістю їх відкоментувати. Некерована спільність структурувалась і вже стереотипізувалась (тупе слово, проте не знаю чим його замінити). Ми скоріше маємо справу не з авторами і їх текстами, а «стереотипними образами» (характерними для нашого хворого соціуму) та бажанням «поімєть» йотексго т. Тут тобі образи і «ображеної», і «захисника», і «анархіста», і «конформіста» і ще багато чого іншого…
Проте для мене особисто (а чьорт побєрі, я всеж таки політолог) головним висновком є те, що контроль над мережою можливий, якщо модераторів усунути від реального керування, поставивши правила вище людської сакральної емоції, мережа перетворюється на щось прогнозоване та «таке», яким можна маніпулювати зсередини.
Святослав Вишинський
Проект ВКурсі.ком визначально не ставив перед собою за мету розвиватись під суб'єктивним контролем модераторів, інакше він не став би тим майданчиком, яким він є сьогодні. Втім, варто відзначити, що, уникнувши таким чином звинувачень у втручанні, адміністрація все частіше отримує обвинувачення у не-втручанні — в ситуаціях, котрі Концепцію мережі не порушують. Однак нерегламентоване Концепцією втручання з боку модераторів обов'язково розмиє критерії поведінки — і так само обов'язково буде не влаштовувати значну частину користувачів, оскільки покладатись модераторам доведеться виключно на свій авторитет і можливості, а не Концепцію мережі. Якщо говорити мовою політики — це ніщо інше, як авторитаризм (як у позитивному, так і негативному сенсі цього слова). Стосовно стереотипності реакцій користувачів і можливості маніпулювати емоціями — це довершений факт як реального, так і віртуального життя, і він багато що говорить, зокрема, про суть ліберально-демократичних спільнот та інструменти керування ними. Водночас впливати на ситуацію в дійсності може кожен — у разі прояву волі та послідовних дій, координованих із волею та діями інших користувачів. Проте більшість вважають за доцільніше перманентно апелювати до «верховного судді» і створювати навколо себе ілюзорну зону комфорту — аніж самостійно вести свою лінію та політику в мережі. Натомість це роблять інші — і тоді виникає диспропорція, причиною якої є не мережева (i.e. суспільна) активність меншостей, але відсутність мережевої (i.e. суспільної) активності «мовчазної більшості». Ідея громадянського суспільства таким чином виглядає нічим іншим, як конфліктним полем інтересів корпоративих груп, успіх яких залежить від їхньої ініціативи. Апеляції до «верховного судді» стають беззмістовними, позаяк функція «верховного судді» поступово розподіляється між ініціативами груп, здатних себе лобіювати — і впливати на мовчазну масу або користатись її інертністю.
Михайло Шморгун
Добре, але як Вам така моя думка: ...---- я вважаю, що мережа втратила свою парадигму. Ми перестали робити свою творчисть ( пости ) кращими, ми усвідомили, що Вкурсі — це круто, сама приналежність до данного ресурсу — це свого роду чергова медаль Героя на широких грудях Брєжнєва, яку товариш отримає незалежно від обставин, просто до чергового юбілею партії… якість (субєктивно) постів не відповідає якості коментарів на них — це говорить про потенціал та значний ресурс Вкурсі.
Хоча наразі кількісна складова перемогла якісну. Спроба бути обєктивним — це втручання у власний світ іншого користувача. Це призводить до того, що ми не спільнота «нових», якісно нових буковинців, які творчо мислять, а 251 споживачі свого ж продукту, котрі розуміють, що творять неідеально свій 251 всесвіт, але все одно не можуть зупинитися.
Моя апеляція не до конкретних людей, а до системи нових імпульсів, які здатна породити мережева система взаємодії людей.
Святослав Вишинський
Низхідна тенденція властива будь-яким проектам від самого початку. Протистояти ентропії — і становить смисл людського буття та людських починань. Саме для цього визначально в основу ВКурсі.ком була поставлена Концепція з обмеженням права на передруки з метою стимулювати власне письмо, ряд менших регламентуючих позицій, а також — обмеження на реєстрацію. Всі автори ВКурсі.ком — запрошені самими ж авторами ВКурсі.ком. Якщо хтось констатує падіння якості дописів — єдиним інструментом підіймати рівень є писати краще самим, самим запрошувати якісніших авторів — і самим відсіювати негативними голосами ті пости, котрі можуть вважатись «неякісними». До чого призводить останній пункт — видно на зразках конфліктів. Помітьте: Ви і ряд авторів апелюєте до підвищення якості дописів, що передбачає загострення цензури та принципів відбору — тоді як одночасно ряд блогерів звинувачують ВКурсі.ком за те, що їх тут узагалі хтось критикує, позаяк хочуть почуватись у блогосфері «затишно» і не претендуючи на високі стандарти. Вирішення такої дилеми на користь однієї з позицій веде до спростування іншої з усіма гострими наслідками. У разі ж, якщо голосування за пости та коментарі буде публічним — стимул до спілкування між половиною активних дописувачів буде втрачено цілковито, як і «позитив» стосунків між ними в реальному житті.
Михайло Шморгун
Ви зробили велику річ, створили мережу, гарну та цікаву, але при цьому випустили джина «нетолерації» з бутилки. Тепер апелюючи до Концепції, або точніше до тези, дозволено те, що не заборонено, можна запросто один одного ображати і прикривати це власною думкою та іншими речами…
Встановити баланс тяжко, це як запихати назад в тюбик зубну пасту.
проте, Я певен Вам це вдастся.
Святослав Вишинський
В Інтернеті на більшості нетолерантність і критика були можливі завжди — зазвичай без жодних обмежень узагалі. Переконатись у цьому не складно, переглянувши коментарі на «Українській правді» чи «БукІнфо». Концепція ВКурсі.ком покликана подібні негативні ефекти мінімізувати, однак цілковито заборонити висловлюватись негативно неможливо, не перетворивши блогосферу на «позитивний» фарс, позаяк у різних авторів завжди різні думки, котрі вони можуть з'ясовувати в дискусіях. Проте, безперечно, є ситуації, коли втручання модераторів необхідне — там воно і має місце. Однак, погодьтесь, блогерам може бути не вельми приємно, якщо за будь-яке критичне зауваження їм загрожує догана, а в будь-яку дискусію може втрутитись модератор зі своїми суб'єктивними оцінками написаного.
Алька Ситар
Та не орінтуйтесь Ви на інші сайти. Творіть своє — КРАЩЕ, ВИЩЕ, ДОСТОЙНІШЕ!!!
Алька Ситар
Ви говорите про різні речі. Лілія, уявімо собі, що в тебе буде донька і от вона у 13-15 років буде переживати те, що переживають більшість підлітків такого віку, — нерозділену любов. Як завжди, сльози, комплекси, невпевненість — одним словом, стандартний набір, і вияв таких емоцій вона знайде у римуванні любов-кров. Це погано? Вона — остання нездара? В мене, до прикладу, так і було. І я тим ГОРДА, хоча був інший шлях: могла з отим юнацьким максималізмом таких дурниць зопалу наробити, що все життя розгрібала. Не плутайте грішне з праведним, котлети з мухами, написання віршів з літературою.
Юля Шешуряк
Отож і не плутайте, Алю. Тому що одне — писати собі чи мамі про любов-кров і викладати це в жж, а інше — заявляти, що ти поет і йти на літературний сайт з цим.
Алька Ситар
ЦЕ НЕ ЛІТЕРАТУРНИЙ САЙТ. Звідки така характеристика? Про це ніде не вказано. Якщо говорити про мене, то я сюди викладала свої тексти, бо мала довіру до тих людей, що тут зареєстровані. На початках Вкурсі був доволі затишним і приємним для обговорення місцем, хай і віртуальним. Але мова навіть не про це. У вас чи у нас (У МЕНЕ ЗОКРЕМА) немає НІЯКОГО права називати когось останнім недоумком. А ви собі таке дозволяєте. От в тому й то біда.
Лілія Шутяк
Юліє, абсолютно Вас підтримую. На дух не переношу нездар, які римують любов-кров і думають, що вони генії. Кожен перш ніж опублікувати свої дописи, потрібно ПОЧИТАТИ достатньо літератури, щоб зважитись на подібний крок!
Михайло Шморгун
Якщо людині 100 разів сказати коза то на 101 вона заблеє.

Людина, яка зважується (!!!!) уже заслуговує на повагу, а ви на таку річ не здатні, бо є «здари№, а є нездари і велике Я (суддя), що може вказати пальцем на гівно і сказати, що це культура і навпаки.

Будьте добріше до людей…
Алька Ситар
Дівчата, ЦЕ НЕ ЛІТЕРАТУРНИЙ САЙТ!!! Серед моїх друзів, що тут виставляють свої тексти, як не парадоксально це звучить, ніхто себе поетами не називає. Зате я тільки й читаю «недоумки», «нездари». Агов! Критика повинна бути грамотно оформлена, а не рядом образливих слів. Хоча після таких заяв я вже наврядчи зможу сприйняти будь-яку критику з ваших уст.
Святослав Вишинський
Авторки дописів, схоже, не називали нікого конкретно «недоумками» чи «нездарами», але ведуть мову про загальну ситуацію. Уникання слова «нездара» не говоритиме про те, що нездар не існує. Так само, як існують дурні та ін. Речі і люди повинні називатись своїми іменами — інакше толерантність доведе суспільство до чистого абсурду і цілком анулює принцип якісного відбору, позаяк виносити критичні судження виглядатиме «дискримінаційно». В будь-якому разі — персональних випадів від Юлі Шешуряк та Лілії Шутяк, спрямованих проти конкретних дописувачів, не помічалось.
Алька Ситар
І то правда. Тут просто вже намішалось всього на купу, тому й такий вінігрет (не знаю, чи правильно написала це слово). Але дівчата однозначно вважають з якихось, вочевидь, тільки їм відомих причин, що вони знають, як правильно писати і що до чого римувати. Так не можна… Це просто не по-людськи.

P.S… при чому тут жодних образ особистого характеру — з Лілією виступали на одному вівторку і нічого поганого про неї, як про людину, сказати не можу, навіть імпоную, а з Юлією я взагалі не знайома.
Роман Вітовський
Який же ти викладач після цього? Сказати студентові «останній нездара»! Задумайся, якщо би тобі у свій час хтось сказав, що ти не вмієш писати, можливо, ти б ніколи не стала журналістом. Сподіваюся, без образ, але кардинально не погоджуюся з тобою. Так не можна. Своїми коментарями ви робите набагато більше шкоди, аніж дитина, котра римує любов-кров.
Лілія Шутяк
Не тобі, Романе, судити про те, який я викладач. А мені неодноразово говорили про те, що я не вмію писати. Тільки робили це люди з тією метою, щоб принизити, оскільки боялись за своє робоче місце, адже писала я НАБАГАТО краще за них. Питання тут не в цьому, а в тому, чи зуміє людина піднятись після образи.
Роман Вітовський
А чому не мені?))) А чому тобі судити, який з неї поет? Розуміш насправді ти права — не мені. Але і не вам судити тих дітей, які погано римують. Час відбере кращих. Нехай погані рими це все, що ц них буде погано в житті. Знову ж таки, нагадую, Ліля, без образ.
Андрій Круглашов
Я б думав, годі шукати більш невдячного заняття, ніж пояснювати комусь, що він/вона — нездара.
Взагалі ставити мистецтво на конвеєр якось недолуго.
Хіба суть творіння у лише римах, а не у змістах, почуттях, які вони передають?

Роман Вітовський
От саме про це і йдеться. Будьте терпиміші чи принаймні ввічливіші і все буде добре.))
Доречі знову радію за свій рейтинг, варто мені щось прокоментувати, як він одразу падає.)))
Роман Жахів
Не всяк наважиться взяти приклад з Івана Бездомного й відверто визнати, «що поет він — нікудишній».
Лілія Шутяк
Так, а варто було б…
Оксана Яблонська
підтримую думку, що краще навчати писати поезію, і казати автору правду про його твори, ніж він має рости із уявою супергеніальності.
це, як скульптор має навчитися тримати різця і відсікати усе зайве від каменю, шматочок за шматочком. бо супергеніальноупевнений у собі скульптор відфалатає кусок каменю і пораниться сам або поранить когось.
Володимир Вакуленко-К.
І ти хочеш, щоб мої земляки не вміли писати добре:)
Алька Ситар
Люди, ви про що? як можна навчити писати? УТОПІЯ
Юля Шешуряк
писати навчити можна, повірте. як Ви думаєте, чому російська поезія сягнула таких висот? не порівняти з українською. а тому, що в Росії організовувалися літературні інститути, гуртки, де ВЧИЛИ писати. звісно, передумовою повинен бути талант.

Як казав Гумільов, поет має спочатку навчитися віршувати по правилах, а уже потім забути про них)
Алька Ситар
Я собі тільки на секунду уявляю, що було би, якби у Плужника чи в Гумільова були вчителі, як ви, котрі дозволили б собі сказати, що ти маленький нездара. Бо повірте, шановні, вони теж зростали, як поети, і теж починали з нуля.
Юля Шешуряк
а чому Ви думаєте, що у них їх не було? :)

до речі, не всі починають з нуля. у мене є кілька знайомих прекрасних поетів, які почали писати в дорослому віці і одразу дуже добре. так що — хто яким шляхом йде.

Ще раз наголошу — проблема не в тому, що людина вживає риму любов-кров. проблема в тому, що вона при цьому вважає її прийнятною, називає себе поетом і не хоче працювати над собою.
Алька Ситар
Гаразд, давайте на цьому й погодимось, але тут проблема не відсутності поета в поетові, а банального зашкалювання самооцінки. Але людина, ім'я якої тут фігувало, НІКОЛИ не називала себе поетом, але потрапила під такий шквал обурення і образ, що гидко було читати. І насправді у авторів цих коментарів зарозумілості і прогнилості куди більше, аніж у тих авторів, що таки наважилися тут друкуватись. От у тому й то вся біда.
Юля Шешуряк
Та я про Іру Голуб нічого не говорила. Я навіть не встигла її вірші прочитати, крім одного, хоча обіцяла їй. Тому я трохи не в курсі отого конфлікту.
Алька Ситар
А я й не до Вас зверталась, коли винирнуло тут ім'я Ірини. Його в коментарях до тексту, автором якого Ви є, вписав Вакуленко Володимир.
Алька Ситар
Народ, звідки стільки зарозумілості? Скільки є випадків в історії, коли люди тримали своє сокровенне в шухлядах, боячись навіть рідним показати, боячись бути критикованим, засудженим, незрозумілим, і потім крізь віки вони ставали геніями. Перестаньте бути судями. Час відбере найкраще і хтозна, чи пройде той відбір ваша писанина. Для мене Вкурсі — от та сама шухляда. Не більше.
Тадеуш Новіцкі
Перестаньте бути судями!!!
Погоджуюсь, а то щось багато критичних зауважень до авторів я тут прочитав. «Не судіть і не судимі будете»!
Алька Ситар
Дякую, Тадеуше. В мене стільки нервів пішло, а Ви так легко написали те, що я хотіла донести.
Роман Вітовський
Найбільше мене веселить, що через якогось ізюмського бовдура тут половина сайту пересварилось.
Андрій Круглашов
А я хотів зауважити, який же сильний по змісту вірш, що його Алька навела у приклад.
Ірина Голуб
От же ж понаписували… Вже й не розумієш, де початок, а де кінець…
Власне, Алька правильно сказала, що моїм бажанням було покинути блогосферу, водночас залишаючись звичайним читачем (бо таки трапляються подекуди вартісні статті, які цікаво читати). Але ж ви тут такі кумедні речі пишете, що, маючи можливість втулити свої 5 копійок, просто нереально цій спокусі не піддатися (а якщо вірити Олександрові Ткачуку — ще й шкідливо :) )!

Не знаю, чи були ще колись випадки видалення кимось своїх постів, але, оскільки в даній дискусії за приклад наводили мене, то й відповідати буду за себе.

Отож, по кілька копійок до всього вищесказаного:
1) Причиною анулювання мною своїх дописів було не те, що я не вмію адекватно сприймати критику, а те, що я цілковито з цією критикою ПОГОДЖУЮСЬ. А коли так, то навіщо засмічувати сайт писаниною рівня «любов-кров»? Щодо заборони коментування — логічно: нема дописів, нема й коментарів. А ті розмови, які уже були розвинуті, на мою думку, на той час дійшли до логічного завершення зі взаємними поклонами і розшаркуваннями.
А ви тут чого понаписували… Безвідповідальність, відмова від свого минулого, несприйняття його, несприйняття себе, бажання стерти пам’ять людей… Вам то все дуже потрібно? То я відновлю, мені не принципово. Ставте плюси, мінуси, а хоч інтеграли. Можете там навіть поговорити про проблему самогубства китів біля узбережжя Сенегалу…

2) Святослав Вишинський вказував на конфлікт інтересів «якість сайту»-«особистісний світ автора». Я вбачаю інший — «якість сайту»-«документальна повнота сайту». Хочете високий рівень якості — не заперечуйте проти ліквідації невідповідного. Хочете максимального наближення до реального життя — будьте готові до співіснування з ідіотами та графоманами. То чого ж ви хочете, люди?

3) Щодо технічної можливості повного видалення. Спілкувалася з програмістами. Можливість цілком реальна. Втім, я розумію (і для цього програмістом бути необов’язково), що написання коду і його ПЕРЕнаписання — це, як кажуть одесити, дві великі різниці.

4) Щодо рівня «літературності» цього сайту… Витяг з концепції ВКурсі: «На блогах ВКурсі.ком публікуються як справжні статті, так і особисті роздуми, короткі ремарки, оцінки поточних і непоточних подій, подані як формальною, так і напівформальною мовою… Вітаються художня проза, есеїстика, котрі можуть органічно вписатись у контекст блогосфери та урізноманітнити його.» Зосереджую вашу увагу на словах про «особисті роздуми» і «вітаються художня проза...». Вітаються — значить, це однозначно не основна тематика. А коли її ще вписати в категорію «Особисте (некатегоризоване)» — сприймайте як особисті роздуми, І НЕ БІЛЬШЕ.

Наостанок особисте спостереження: випадково чи ні, весь сайт побудований на боротьбі контрастів і протилежностей. Якось не помічається у вас напівтіней: або геній, або нездара; або лібералізм, або авторитаризм; або зверхність і самозакоханість, або нестача волі і сил протистояти ворогам… Знаєте, є таке поняття, як золота середина…
коментар було видалено
Алька Ситар
Я думала, що вже кінець, а не тут то було ))) Оце ти витримала паузу. Повертаєшся?
Алька Ситар
((((((((((( ой, то якийсь глюк трапився або я сплужила, не звертайте уваги — коментарі майже ідентичні.
Ірина Голуб
))))))))) тепер мене можна назвати «геніабельною птицею-феніксом» )))))))))
У мене, Алька, в житті не драми, у мене — театр абсурду )
Алька Ситар
ну, може, народиться щось нездарське про птицю-фенікса під соусом геніабельності )))
Ірина Голуб
P.S. От бачиш, Алько, казала я тобі: лиши, не чіпай, все нормально… А ти? :) А тепер вже я мовчати не зможу, і твоє «забий» уже нічого не змінить )))))
P.P.S. Бомбовий коментар у мене вийшов, нє? )))
Алька Ситар
я б сказала бомбезний — я так довго читала, хоча, перечитуючи статті на цьому сайті, часто-густо керуюсь принципом, шо коротше )))) Вцілому ж молодчинка. От тільки ти мене загрузила. Якщо тут або нездари, або генії, то ХТО Ж Я? Ні першим, ні другим себе не визнаю.
Ірина Голуб
тоді ти не вписуєшся у концепцію! Геть! :)))
Альберт Комарі
Аллочка! Не сприймай все так близько до серця! Все нормально, все в порядку! Мінусів, яких я отримав від неповноцінних осіб, хватило би й на тебе, й на інших, але мені це все по барабану! Мені подобається, як ти пишеш, комусь подобається те, що я пишу — от і все!!! Це привід бути тут і писати надалі!!!
А на «бабайків» не звертай уваги! З Новим Роком, Алька!
Алька Ситар
Спасибі, навзаєм. Вже й з Різдвом можна потрошку починати вітати — воно вже на носі ))) Тож нехай різдвяна зірка освітлює шлях до мети кожному, хто цього дійсно бажає.
Алька Ситар
)))))))))) це істеричний сміх )))))))))))
Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте